Карл Волох про війну

 1. Йти «другою армією світу» в супроводі міфів про свою непереможність на парад у Києві і знайти себе розгромленими в Бучі-Гостемелі - це страшне приниження, яке й викликало ту неймовірну лють, від споглядання якої піднявся на дибки весь цивілізований світ. І стратегічно це стало майже такою ж непоправною помилкою Путіна, як і самий початок цієї безнадійної (для нього) війни. За жодних обставин цивілізований світ не зможе (навіть якщо схоче) проігнорувати ці злочини. І платити за них доведеться дуже дорого.

2. Звичайно, не можливо й аморально порівнювати військові злочини рашистів із політичним мародерством зеленої влади. Але фактичне закриття ефіру трьох патріотичних опозиційних каналів - це така ж груба помилка для ініціаторів остаточної узурпації телевізійного медіапростору. Аудиторія цих каналів порівняно з олігархічними відносно невелика. Більше того, велика її частина є прихильниками саме цих «своїх» каналів і жодним чином не перейде на інші, натомість, легко замінить ефір на ю-тьюб.

Та й соцмережі в середовищі патріотичних пасіонарних людей є значно більш впливовими, ніж телебачення. Тобто, «позитивний» для влади ефект від закриття ефіру буде мінімальний.

Зате це сильно б’є по довірі до неї. І неспівмірно піднімає ворожість до людей, котрі використовують війну в політичних цілях (тому й прийшов у голови маси людей одночасно термін «політичне мародерство».

Крім усього іншого, в умовах, коли керівництво країни готує болючі компроміси з Чекістаном, питання довіри стає критичним. Відповідно, спроба превентивно закрити рота опозиції викликає підозру, що зелені готові на умови значно гірші, ніж більша частина суспільства може прийняти

П.С. Знаєте, що найцинічніше? Вони використовують нашу відповідальність, державництво й патріотизм, котрими ми самі обмежили себе в критиці найстрашніших помилок і злочинів політичного керівництва, для вирішення егоїстичних шкурних політичних інтересів. Ну, і красти традиційно не забувають