Битва з звіром

 Убитий горем звірств в своїй країні

Сидить козак над трупами дітей.

Хотів спасти, та вбили їх чужинці.

Гіркая смерть народжених людей.

Сльоза стікає по щоках козацьких,

У грудях стогне невгамовний біль.

"Ви не дожили і до літ юнацьких,

Чужинці вам, невинним, дали бій.

Убили вас прокляті звірі, кати.

І як же ж, Боже, ти це допустив?

Я світ готовий цей навік проклясти,

Чому ти, Боже, їх не захистив?

І ходять кати по своїй країні,

Всміхаються жінкам, ростять дітей.

Несуть тортури тут, чужій родині,

І терпиш, Боже, ти таких людей."

"Я світ оцей створив й дав вільний вибір, -

Почув козак з глибин в своїй душі, -

Дав людям людям мозок, сили дав над звіром,

Та звір, буває, вищим в голові.

Людини мозок то є полем бою,

Такого ще не бачив оцей світ.

Людська свідомість творить сво́ю долю,

Коли слабка - то владу має звір.

Та звір в природі влаштований простіше,

І задоволення з потребами просте.

Того й живеться людям тут складніше,

Того й життя буває так важке.

В людськім суспільстві більше є спокуси,

І бути вищим хоче це окреме "я".

Я задоволення дав звіру для спонуки,

Щоб виборов у світі він життя.

Проте людина має більше сили,

І більш, як вид, не б'ється за життя.

Тепер же ж гроші й статус людям милі,

І задоволення від них черпає "я".

Як "я" високе, мріє бути вищим,

І владу Смерті мріє віднайти.

Того і Ката в голові вродили,

Бо сили більше пробують знайти.

Людини мозок вищий ніж у звіра,

Та звір блукає досі в голові.

Його приборкать може любов щира,

Кохання Боже, що живе в душі.

Тож люди тут, як вид, із мозком б'ються.

Я дав людині добрий інструмент.

В бою нейронів Герої віднайдуться,

Що допоможуть вибратись з тенет."

 

Клятий мольфар