Крик Природи

 

Іде війна, від неї жертв багато.

Цивільні гинуть, гинуть козаки.

Чужинці гинуть, чорнозему свято,

Земля радіє наслідкам війни.

Жахливі люди мучили природу,

Катами були рідної землі.

Сміття кидали, прагнули комфорту,

Життя вбивали, дураки сліпі.

Ці люди вже не перший рік воюють.

За гроші, славу, визнання й комфорт.

Придумали, що на землі царюють,

Того і випадуть вони з життя за борт.

Хто в біса ти такий, щоб буть важливим?

Ти одиниця, а не цілий світ.

Твоє народження отут стало можливим,

Бо еволюція творила світ мільярди літ.

Ти скажеш "я вершина", дурень клятий.

Ти лиш частина, не лести собі.

Ти тут не цар, дурак ти лиш затятий,

Сліпець проклятий на святій Землі.

Поглянь навколо, тут живе Природа.

Вона володар нашої землі.

Вона створила звіра, птаха й воду,

А ти що сотворив у цім житті?

Твій винахід - твоє роздуте Его.

Ти в бункері в своїм окремім "я".

Заліз ти на вершину? Так впадеш, сердего.

Зіштовхне із висот реальнеє життя.

Реальний світ пізнать тобі прийдеться.

Ти не сховаєшся від нього у дрібному "я".

Як ти помреш, то світ наш не здригнеться,

Лиш проковтне тебе оця свята Земля.

Брехав собі, брехнею портив душу.

І не помітив, як нагадив в світ.

Брехня пройде, тобі сказати мушу,

Душі своїй прийдеться дати звіт.

Такий Закон, така твоя Природа.

Не дінешся від неї нікуди.

Ти в рабстві Его, змете тебе Свобода,

І вільний вітер зітре твої сліди.

Війна колись закінчиться, це точно.

І зіштовхне з вершин людські окремі "я".

Підуть Герої після смерті в небо,

Царьків поглине матінка Земля.