Україна. - Польща. Відношення до історії

 🇺🇦 Пане Дуда, ви кажете, що щиро не розумієте, як вас можуть обіймати українці, у яких на одязі червоно-чорні символи ОУН і УПА. Що ж, дозвольте пояснити.

Ви — президент суверенної держави, союзника України. 

Але коли ви згадуєте Шухевича, Бандеру і «людобуйства», 

не спромігшись згадати про звірства Польщі в Галичині, 

про пацифікацію 1930-х, про ув’язнення, розстріли, придушення української ідентичності — ви не говорите правду. 

Ви її уникаєте. 

А без правди — не буде ні взаємної поваги, ні справжнього союзу.

Ви згадуєте Волинь. 

Але не згадуєте Пілсудського. 

Не згадуєте Тадеуша Голувка, який закликав «приборкати українського дикуна» і виселити його до Сибіру. 

Не згадуєте Березу-Картузьку — концтабір для українців. 

Не згадуєте розстріляних у Сяноку, Перемишлі, на Лемківщині. 

Не згадуєте ані акцію «Вісла», ані вбитих дітей.

Ви називаєте вбивцями тих, хто дав відсіч тим, хто прийшов на їхню землю з хрестами й нагайками. 

Ви не хочете визнати, що якби Польща поважала українське право на землю і гідність — можливо, ніхто б і не взяв до рук зброю.

Ви кажете: «не прийму Шухевича». 

А ким він був, на вашу думку? 

Солдатом, який дав бій одразу трьом імперіям — польській, нацистській і більшовицькій. 

Вас дивує, що він герой для українців? 

А для кого тоді бути героєм? 

Для того, хто здався? 

Хто мовчав, коли палили села й церкви? 

Ні. 

Ми пам’ятаємо тих, хто боровся. 

І так — боровся жорстко. 

Бо мир із карателями не будується.

Ви ж не відмовляєтеся від пам’яті про Пілсудського? 

Хоча саме він у 1919 році вторгся в Україну, саме польське військо придушувало ЗУНР, саме поляки катували українців у львівських тюрмах. 

А коли українці наважилися відповісти — 

ви кажете «варварство»?

Насильство породжує насильство, пане Дуда. Не навпаки.

І якщо ви не розумієте, чому вас обіймають українці у вишиванках із червоно-чорними стрічками — то тому, що ці люди вашу націю пробачили. Але своїх не зрадили. 

Пробачили за кров, за сльози, за приниження. 

Бо вони хочуть майбутнього. 

А не повернення в колоніальну травму.

Українці довели, що вміють бути друзями. 

А ваші військові — ні. 

Жодна ракета, що влітала з РФ у небо України, не була збита Польщею. 

Жодна. 

І в цей час ви вказуєте нам, яких героїв можна шанувати, а яких — ні? 

Це що, не цинізм?

Нехай вас не лякає червоно-чорний прапор. 

Це не прапор війни. 

Це прапор пам’яті й боротьби. 

І якщо ви не готові це зрозуміти — 

отже, ви так і не збагнули, звідки береться свобода. 

Не з наказу. А з готовності вбивати і вмирати за своє.

Тож якщо ви справді хочете бути з Україною, а не лише говорити про це — почніть із поваги. 

Не до символів, а до вибору народу. 

І тоді, можливо, ці обійми стануть щирими й для вас.

(Ukraine militant)

https://www.facebook.com/share/p/19ZLc3iZK8/